Вбийте мене, не Вітчизну лишень,
Чується й досі ще голос Рейтану,
Спалена сонцем, омита дощем,
Вічно сльозами просолена рана.

Скажеш – держава – і знов заболить,
Вічно у покритках, вічно пропаща,
Чом серед нас на майдані стоїть
Тіло посічене з хащів в Таращі?..

Інше отруєне вже промовля:
Гору взяли ми разом над брехнею,
Та від брехні божеволію я,
Всі на майдан, але кожен з своєю.

Всі за ідею і всі не беруть,
Майже святі і у всіх чисті руки,
Всі сповідаються голосом Крут
І кожен раз закликають до злуки.

Хто ж багатіє? А хто ж продає?
Ті, що себе вже підстрелили двічі?
Чом це тому знову й знову встає
Обезголовлене віче-енд-віче?..

Очі сенатори зичуть в Сірка,
Їм я дивитися в очі не стану,
Хай буде правда до болю гірка,
Але навчімося честі в Рейтана!